21-24 червня 1905 року – вулиці промислової Лодзі заповнені десятками тисяч розлючених робітників, які висунули низку соціально-економічних вимог царській Росії, яка на той час контролювала Королівство Польське. Звучали також й політичні гасла: «Геть царя» та «Геть самодержавство».
Рішучі робітники зводили барикади, звідусіль лунали робітничі пісні, проте сили сторін були нерівними. Царська влада кинула на придушення постання кінні та піхотні полки. У підсумку збройне повстання лодзьких робітників, яке увійшло в історію, як Червневе, було придушене. Про драматичну сторінку історії міста початку XX століття, про яку свого часу писала навіть американська газета «The New York Times» – читайте далі в матеріалі на сайті lodzyes.eu.
Передумови та причини повстання
У період з січня 1905 по червень 1907 роки Російську імперію та контрольовані нею території охопила революція. Передумовами революційних подій стала затяжна економічна криза (1899-1903 рр.). До всього ще й впродовж 1904-1905 років Російська імперія вела війну проти Японської імперії за контроль над Маньчжурією та Кореєю. У даній війні Російська імперія зазнала нищівної поразки. Це погіршило економічне становище на контрольованих імперією територіях та ще й викликало кризу самодержавства.
На той час Королівство Польське знаходилося під контролем царської Росії. Польща стала одним із головних осередків боротьби проти гноблення Російської імперії в 1905-1906 роках.
Причиною серії постань, страйків та заворушень, які прокотилися Російської імперією та захопленими нею територіями, став розстріл та розгін декілька тисячної мирної демонстрації робітників у Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 року. Події увійшли в історію під назвою «Кривава неділя». Після чого страйки швидко охопили Україну та Польщу.
Лодзь на той час була густонаселеним, промисловим та урбанізованим містом. Та до всього ще й мультинаціональним – тут проживали, і поляки, і євреї, і німці, а також представники інших національностей.
Умови життя працівників текстильних фабрик були надзвичайно важкими: низька заробітна плата, виснажлива праця, жахливий рівень життя. Все це спонукало робітників Лодзі піднятися на боротьбу за соціальну справедливість. Перші робітничі страйки спалахнули в Лодзі ще 22 січня 1905 року – фактично відразу після того, як докотилися повідомлення про розстріл мирної демонстрації в Санкт-Петербурзі.
26 січня 1905 року у Лодзі відбувся страйк, в якому взяло участь близько 6 тис. робітників. Наступного дня страйкарів побільшало – на фабриках та заводах свою роботу припинили 70 тис. працівників.
Вони вимагали запровадження 8-годинного робочого дня (робітникам доводилося працювати по 12, а бувало й по 16 годин), права на відпустку, страхування від нещасних випадків, загальної пенсії, права на безкоштовне лікування робітників та членів їх родин.
Звучали також й політичні гасла. Наприклад, 31 січня частина демонстрантів вийшла із закликами: «Геть царя» та «Геть самодержавство». А студенти, які підтримували страйки, вимагали припинення русифікації.
Що ж до тодішніх політичних партій у Польщі, то їх бачення революційних подій 1905-1907 років відрізнялося. Наприклад, «Польська соціалістична партія» на чолі з Юзефом Пілсудським мала намір перетворити повстання робітників на боротьбу за незалежність Польської держави. У той час, як його опонент, лідер «Націонал-демократичної партії» Роман Дмовський сподівався, що мирними демонстраціями вдасться змусити царя піти на поступки.
Червневе повстання 1905 року
Великий робітничий страйк відбувся у Лодзі 1 травня 1905 року на День праці. Робота майже половини промислових потужностей міста була паралізована. Чергові маніфестації відбулися 3 травня на річницю прийняття Травневої Конституції Речі Посполитої.
Проте апогеєм революційних подій у Лодзі 1905 року стало Червневе повстання, яке відбулося 21-24 червня. Причиною масових заворушень на вулицях Лодзі стало вбивство російською козацькою кіннотою декількох робітників 18 червня.
Того дня військовий патруль у складі 6 козаків, 18 драгунів і одного кінного поліцейського зустрілися з процесією робітників, які поверталися з пікніка з Лаґевницького лісу. Такі пікніки мали фестивальний характер, однак враховуючи напружену атмосферу у місті та той факт, що час від часу робітники влаштовували страйки, військовий патруль розцінив це, як політичну маніфестацію. Адже фабриканти несли прапори та співали патріотичні пісні. Сутичка виявилася неминучою – військовий патруль відкрив вогонь, вбивши декількох робітників.
Це призвело до того, що 20 червня – в день похорону вбитих 18 червня робітників, на вулиці Лодзі вийшло 50 тис. осіб. Наступного дня людей на вулицях міста побільшало – цього разу кількість демонстрантів налічувала 70 тис. осіб. Серед робітників були і поляки, і німці, і євреї. Розлючений вбивством безневинних робітників натовп жбурляв у російську кавалерію камяння. Та у відповідь відкрила вогонь. Було вбито близько 30 демонстрантів, сотні отримали поранення.
Тоді політична партія «Соціал-демократія Королівства Польського і Литви» закликала до загального страйку 23 червня. Підтримувала демонстрантів також і «Польська соціалістична партія» Пілсудського та єврейська партія «Бунд», хоч вони і не планували в той час організовувати масштабне повстання.
У наступні дні – 22-24 червня ситуація у місті була максимально напруженою. Розлючений натовп протестувальників, який вимагав покращення умов життя та розширення прав для польського населення, почав зводити барикади на вулицях міста. Їх споруджували зі скринь, бочок, меблів, возів. На всіх заводах міста були оголошені страйки. Робітники не лише захищалися від поліцейських та армійських патрулів, а й самі нападали на них, вбиваючи тих, хто не хотів складати зброю. Кількість протестувальників зросла до 100 тисяч осіб. Вони також спалювали та руйнували алкогольні магазини та публічні будинки.
Ось, як пізніше описував Червневе повстання один із його свідків Генрик Бітнер:
«23 червня вранці розпочався жорстокий бій, сповнений жертовності та хоробрості, який виявили робітники Лодзі. Були споруджені барикади, і пролетаріат Лодзі два дні боровся проти царського деспотизму, проти провокацій, насильства та злочинів самодержавної влади. Майже всі державні магазини, що торгують горілкою, були розбиті, часто спалені. У багатьох місцях були повалені телеграфні стовпи, з яких будували барикади. Магазинний інвентар, бочки, вози, скрині звозили звідусіль. Все, що було під рукою, викладали на вулицю, і таким чином зводили барикади, висота яких інколи досягала 10 метрів».
Поразка повстання
Царська влада почала нещадне придушення протесту робітників. Представникам царату довелося стягувати до Лодзі підкріплення з Ченстохови та Варшави. На придушення заворушень було кинуто 4 кінних та 6 піхотних полків. Найзапекліші сутички відбулися на вулиці Пьотрковській, Відзевській, на перехресті вулиць Входня та Південна, поблизу фабричного комплексу Кароля Шайблера та в районі фабрики Ізраїля Познанського.
24 червня 1905 року російський імператор Микола II офіційно підписав указ про введення в Лодзі воєнного стану. Того ж дня постання було жорстоко придушене. Останні барикади, збудовані робітниками, були зруйновані 25 червня.
Червневе повстання робітників у Лодзі від самого початку було приречене на поразку. По-перше, воно мало стихійний та неорганізований характер, по-друге, на придушення повстання було кинуто добре озброєні полки і по-третє, між тодішніми польськими політичними партіями не було єдності.
Наслідки та вшанування пам’яті демонстрантів
За офіційними даними, під час Червневого повстання було вбито 150-200 демонстрантів, проте ці цифри можуть бути значно занижені. Від 800 до 2 тис. осіб отримали поранення. Серед жертв були жінки, діти та люди похилого віку.
Червневі події викликали бурхливий резонанс далеко за межами міста та тодішнього Королівства Польського. На знак солідарності у Варшаві, Ченстохові, Радомі та інших міста були зупинені фабрики.
А відома американська газета «The New York Times» писала про неабияку жорстокість зі сторони російських вояк під час придушення повстання. Зокрема, в публікації знаходимо слова про те, що «жахливі сцени цих червневих днів ніколи не зітруться з пам’яті польського народу».
Попри те, що 26 червня у місті знову запрацювали фабрики після придушення масштабної демонстрації, страйки у місті час від часу повторювалися до середини 1906 року. Попри поразку, робітничий рух лише зміцнився у Лодзі: почали відбуватися таємні зібрання та збори клубів, було започатковано курси для робітників.
Впродовж 1910-1914 років у межах міста діяла також й радикальна, анархістська група революціонерів-месників, які здійснювали напади на представників царської влади, поліцаїв, військових тощо.
Пізніше на вулицях, де були зведені перші барикади були встановлені пам’ятні таблички демонстрантам. Крім цього у парку Здоров’я в пам’ять про розстріляних революціонерів 1905-1907 років було встановлено Пам’ятник революційному подвигу, а на пагорбі Незалежності в парку ім. Юзефа Пілсудського було відкрито Монумент пам’яті лодзьких революціонерів.