Приміщення колишньої ткацької фабрики Самуеля Аббе в Радогощі (один із районів Лодзі) впродовж усього періоду німецької окупації міста слугувало чоловічою в’язницею. Сюди нацисти запроторювали політичних в’язнів, поляків, які порушували окупаційні правила, були тут й ув’язнені радянські військовополонені та навіть німці. Фактично тюрма була таким собі пересильним табором, звідки після кількамісячного ув’язнення відправляли до концтаборів або на примусові роботи, пише lodzyes.eu.
У ніч з 17 на 18 січня 1945 року, коли радянські війська були вже на підступах до Лодзі, нацисти розстріляли та спалили живцем близько 1500 осіб, ув’язнених в Радогощі. Ліквідація в’язниці у Радогощі стала найбільшим німецьким воєнним злочином у завершальній фазі війні.
В’язниця в приміщенні колишньої фабрики
В’язниця в Радогощі (на околиці Лодзі) була створена в перші місяці німецької окупації Лодзі, а саме 8 листопада 1939 року. Спочатку приміщенням для в’язниці слугувала фабрика Міхала Глейзера, що на вулиці Краківській. Тут утримувалися люди, яких нацисти заарештовували в межах репресивної акції «Intelligenzaktion Litzmannstadt». Це були каральні дії спрямовані проти місцевої інтелігенції: вчених, лікарів, вчителів, діячів культури. Репресії торкнулися не лише корінних поляків, а й осіб німецького та єврейського походження.
У цей час, приблизно на 1 км від фабрики М. Глейзера в приміщенні колишньої текстильної фабрики іншого фабриканта – Самуеля Аббе, було створено табір для переселенців.
У грудні 1939 року після звершення основного етапу згаданої репресивної акції проти інтелігенції (у прилеглих лісах поблизу Згежа було розстріляно щонайменше 500 осіб) в’язнів, які залишилися у в’язниці на фабриці М. Глейзера почали переводити в приміщення фабрики С. Аббе. Ця фабрика розташовувалася на перехресті вул. генерала Юзефа Совінського та вул. Згерської.
Останні бранці покинули в’язницю в приміщенні фабрики М. Глейзера у січні 1940 року. Відтоді і до липня 1940 року приміщення фабричного комплексу Самуеля Аббе слугували в’язницею, а також пересильним табором для поляків із Вартеланду – адміністративно-територіальної одиниці нацистської Німеччини, утвореної на окупованих землях Польщі.
В’язнів нацисти розміщували у трьохповерховому приміщенні прядильної фабрики, а переміщених осіб – в одноповерховій будівлі ткацької фабрики.
1 липня 1940 року гестапо передало всі згадані приміщення управлінню Президії поліції в Лодзі, яке створило тут чоловічу «розширену поліцейську в’язницю». Начальником в’язниці став лейтенант поліції Вальтер Пельцгаузен. А функції наглядачів виконували німецькі поліцаї та місцеві «фольксдойче».
Варто зазначити, що в’язниця у Радогощі не була концентраційним табором чи табором смерті. Така помилкова інформація інтенсивно поширювалася в перше повоєнне десятиліття. Проте тут не боло ні газових камер, ні крематорію. Основною функцією в’язниці було утримування та групування в’язнів для подальшого відправлення їх до концентраційних таборів на примусові роботи або до великих в’язниць, наприклад, до Серадзі чи Ленчиці.
У березні 1943 року в’язницю у Радогощі об’єднали з поліцейським трудовим табором у Сікаві.
Ув’язнені в Радогощі
У в’язниці в Радогощі утримували переважно чоловіків польської національності. До в’язниці могли запроторити за порушення встановлених окупантами законів, зокрема, за втечу з примусових робіт, контрабанду їжі, незаконний перетин кордонів. Сюди ж потрапляли люди і після вуличних облав. Були також випадки, коли у в’язниці в Радогощі утримували політичних в’язнів, яких потім відправляли до концтаборів.
Серед відомих бранців тюрми були: художник-аматор Теодор Віленцький, роботи якого, створені у в’язниці, збереглися до XXI століття, актор Влодзімєж Скочилас, лікар Війська Польського Владислав Дзержинський, олімпієць-фехтувальник Болеслав Банась, диригент Генрік Дебіх, боксер Станіслав Ковалевський.
У Радогощській в’язниці також утримували радянських військовополонених. Скільки ж саме осіб пройшло через тюрму, сказати складно, оскільки левова частка документації, яка стосувалася в’язниці, була втрачена. За свідченнями начальника в’язниці Пельцгаузена, всього через в’язницю пройшло близько 40 тис. осіб, переважна більшість з яких були чоловіки, проте бували випадки ув’язнення жінок.
Втім, дослідники схиляються до думки, що в’язнів Радогощської в’язниці було більше.
Бранці помирали або втрачали здоров’я через жорстоке поводження наглядачів та недоїдання. Ось, до прикладу, декілька спогадів тих, кому пощастило пережити ув’язнення в Радогощі:
«Було 600 людей, і ми всі спали на бетоні. Для сну знімали один черевик, клали під голову, накривалися курткою. Я думав, що, мабуть, не переживу», – згадував в’язень Радогощі Стефан Стенпорек.
«Під час нашого перебування в Радогощі, я пам’ятаю, ми отримували скибку хліба, чорну каву вранці, а на вечерю юшку приблизно половину-чверть літра. Це був рідкий суп, без картоплі, засипаний крупою. Ми не отримували продуктових посилок», – ділився спогадами один із в’язнів Вітольд Павліковський.
Чимало ув’язнених стали жертвами страт, які нацисти проводили в лісах поблизу Лодзі.
Жорстока розправа над ув’язненими
Наприкінці 1944 року з наближенням лінії фронту, німці прийняли рішення евакуювати гарнізон, який стояв у Лодзі. Поплічники Гітлера знали, що ось-ось і до міста увійде Червона армія. Тож, найперше кинулися знищувати документацію про скоєні воєнні злочини та жорстоко розправлятися з тими, кого не встигли вбити. Така ж доля спіткала і більшість ув’язнених у Радогощській в’язниці. На той момент там перебувало понад 1500 осіб.
Ще 20 липня 1944 року вищий командувач СС і поліції в Генерал губернаторстві Вільгельм Коппе видав наказ про те, що в’язнів у містах, куди наближалася Червона армія, потрібно перевести до інших місць або ж ліквідувати, а в’язниці та табори повинні бути знищені.
Радянські бомби впали на Лодзь 17 січня 1945 року. Розуміючи, що червоноармійці вже близько, в ніч з 17 на 18 січня, після опівночі нацисти увірвалися до тюремних камер на партері Радогощської в’язниці і почали розстрілювати бранців. Вбивши всіх на партері, гітлерівці перейшли до третього. Ув’язненим на третьому поверсі вони наказали вийти на подвір’я, де вже був встановлений кулемет для їх розстрілу.
Щойно перші в’язні з’явилися на подвір’ї, кулемет почав стріляти. Розуміючи, що їх чекає смерть частина в’язнів, які не встигли вийти з в’язниці, забарикадувалися на другом та третьому поверхах. Бранці почали чинити опір тюремним наглядачам, використовуючи все, що траплялося під руками: цеглу, уламки дерев’яних дощок.
Час спливав, радянська армія все ближче підступала до Лодзі, нацисти ніяк не могло впоратися з бранцями, які повстали. Побачивши, що ситуація виходить з-під контролю, під ранок 18 січня гітлерівці вирішили підпалити будівлю в’язниці разом з усіма, хто там був.
Після підпалу в’язні намагалися вистрибнути з охопленої полум’ям будівлі. Проте безжальні наглядачі в’язниці розстрілювали всіх, хто вистрибував з вікон.
Всього у в’язниці в Радогощі загинуло близько 1500 осіб. Переважно це були поляки, а також радянські військовополонені та німці. Дивом вдалося вижити лише 30 ув’язненим.
Вранці 18 січня чимало жителів Лодзі та її околиць прибули на місце жорстокої розправи над ув’язненими. Серед руїн в’язниці та сотні обгорілих тіл, люди намагалися знайти та опізнати своїх рідних та близьких. Проте лише декілька тіл жертв злочину нацистів вдалося ідентифікувати.
Рештки обгорілих тіл колишній ув’язнених були поховані 18 лютого 1945 року у двох братських могилах на цвинтарі святого Роха, поблизу Радогощі.
Покарання катів та вшанування пам’яті всіх убитих в’язнів
Після завершення Другої світової війни до відповідальності було притягнуто лише 15 осіб з числа наглядачів в’язниці. Багатьом, як ось наглядачу Юзефу Генріху, якого прозвали «Кривавим Юзеком», вдалося уникнути покарання. Кат помер в Німеччині в 1961 році, так і не поставши перед судом.
Начальник в’язниці у Радогощі Вальтер Пельцгаузен потрапив до рук союзників у червні 1945 року у Франкфурті-на-Майні. Воєнний злочинець був доставлений до Лодзі, де постав перед окружним судом. Як головний відповідальний за різанину в Радогощі, Пельцгаузен був засуджений до страти через повішення. Вирок було виконано 1 березня 1948 року.
У перші тижні після завершення німецької окупації Лодзі територія колишньої в’язниці в Радогощі була визнана місцем пам’яті боротьби та мучеництва польського народу.
У 1961 році були завершені роботи зі створення меморіалу на території Радогощанської в’язниці. Було встановлено чорний мармуровий саркофаг на місці спаленої трьохповерхової будівлі з бранцями. На мармурі було викарбовано слова:
«Тут спочивають вбиті в переддень волі. Імена й тіла забрав у нас вогонь, ми живі лише у вашій пам’яті. Нехай більше не повториться така нелюдська смерть».
Згодом на території меморіалу відкрився відділ Музею традицій незалежності, музейна експозиція якого розповідає про історію в’язниці в Радогощі та життя Лодзі в роки німецької окупації.
А на сайті самого музею через багато років з’явився перелік ймовірних жертв різанини в Радогощі. Це стало можливим завдяки довготривалим вивченням низки джерел.