На початку Другої світової війни місто Лодзь практично не було готовим до потенційної загрози нападу ворога та оборони. Нечисленна армія “Лодзь”, що розмістила свої позиції біля рік Відавка та Варта, доволі швидко зазнала поразки у боротьбі з німецькою ордою впродовж 1-3 вересня, а 2 вересня почалися ворожі авіанальоти на місто, пише сайт lodzyes.eu.
Німецькі війська без розбору атакували польські міста, і така ж доля могла спіткати Лодзь. Як жили лодзяни у той час та як рятували свої життя – читайте у матеріалі нижче.
Оборона міста
У перший день бомбардування Лодзі було атаковано кілька важливих стратегічних об’єктів – аеропорт у Люблінеку та залізничну станцію Лодзь-Каліська. Авіанальоти продовжилися і наступного дня, коли бомбардувань зазнала станція Лодзь-Відзєв, ниткова фабрика, газовий завод та звичайні житлові будинки.
Поки місто зазнавало авіанальотів, ворог розбивав польську армію, що стояла на підступах до Лодзі. Спостерігаючи за нищівними поразками, тодішній мер Ян Квапінський виступив із пропозицією зробити окопи довкола Лодзі та організувати добровольчі батальйони, які б обороняли місто у разі німецького оточення. Квапінський намагався вберегти мешканців від атаки та загибелі, однак військове командування не погодилося на це, і вже за декілька днів було віддано наказ про відступ всіх польських частин за межі річки Варта.
У перші дні вересня місто Лодзь зазнало чи не найбільше авіанальотів. Окрім того, що через повітряні атаки життєдіяльність міста, фактично, була повністю призупинена (не працював громадський транспорт, не функціонували заводи та установи тощо), гинули люди. Так, тільки на початку вересня 1939 року жертвами скидання авіабомб стали близько трьох сотень осіб.
Не було куди ховатися: як містяни виживали під час авіанальотів?
Хоча місто вже мало досвід життя під час Першої світової війни, за міжвоєнні роки кількість укриттів та бомбосховищ у Лодзі практично не зросла. На все місто у перші дні Другої світової війни було лише кілька сховищ, облаштованих відповідно до вимог. Ховатися людям доводилося, як свідчать деякі історичні джерела, у нашвидкуруч викопаних ровах на вулицях та площах Лодзі, а також у підвалах житлових будинків.
Серйозні роботи з напрацювання системи укриттів та правил безпеки під час бомбардувань розпочалися тільки у 1941 році, коли містом керували вже німецькі окупанти. Попри те, що на фронті нацистські війська мали численні успіхи та були націлені виключно на перемогу у війні, вище командування не виключало, що доведеться готуватися до оборони Лодзі.
Тоді стартувала активна робота щодо впровадження в місті правил поведінки у випадку повітряної атаки. Окупаційна влада розробила цілу систему правил, куди входила допомога жертвам, система спостереження, протипожежна та повітряна оборона. У цей час в Лодзі, фактично, була створена вперше надійна протипожежна система, збудовано відповідні резервуари.
В ті роки в мешканців Лодзі з’явилася змога сховатися від повітряних атак на місто. Дослідники історії стверджують, що у підвалах практично кожної кам’яниці були облаштовані кімнати, де можна було заховатися. Попри те, що це не були повноцінні бомбосховища за сучасними критеріями, це було куди краще, аніж те, що мало місто станом на початок 1941 року.
Інколи у таких сховищах лише зміцнювали двері, укріплювали стіни та встановлювали сталеві хомути на запасних виходах. Подекуди укриття мали справді надійні умови – наприклад, на вулиці Пьотрковській були кам’яниці, укриття в підвалах яких могли вміщувати до двох сотень людей.
З 1943 року в Лодзі активізувалися роботи з облаштування системи збору людей, які мали ховатися у разі повітряних атак на місто. Німецьке командування дуже ретельно ставилося до дотримання догм власної ідеології, тому не могло допустити, аби у разі загрози в одному сховищі опинилися представники окупаційної влади та звичайні мешканці міста.
Так, було створено систему, яка передбачала розподіл населення Лодзі на чотири групи. Згідно з цією класифікацією, перші три категорії людей позначалися римськими цифрами від 1 до 3. До четвертої групи належали ті місця збору, де могли перебувати виключно представники окупаційної влади та війська. Це були, як правило, найкраще облаштовані укриття, куди не мали доступу звичайні смертні.
До укриттів третьої категорії поляки мали змогу потрапити тільки за нагальної потреби. Ними були, як правило, порожні заводські приміщення та установи Лодзі – наприклад, школи, заклади культури (театри, кінотеатри тощо), заводські приміщення тощо.
Побачити укриття, що звели німці у місті під час Другої світової війни, можна і в наші дні. Чимало з них збереглися у доволі хорошому стані, про цілу низку містяни довідалися набагато пізніше – вже у двадцять першому столітті. Так було відкрите, наприклад, бомбосховище у парку імені Понятовського. Це одне з найбільших лодзьких укриттів того часу, зведений на глибині 8 метрів та з площею у понад 500 квадратних метрів. Укриття складається з цілого підземного лабіринту та кількох кімнат.