19 січня 1945 року радянські війська з’явилися на вулицях Лодзі. Це означало звільнення міста від нацистської окупації, яка тривала трохи більше п’яти років. Радянська армія захопила Лодзь без запеклих боїв – німці не стали чинити сильного спротиву та почали відступати. Це дозволило уникнути великої кількості жертв та руйнування міської інфраструктури.
Втім, звільнення від гітлерівців не означало для лодзян повної свободи. Адже повоєнна Польща втратила свій суверенітет та була підпорядкована Радянському Союзу. Чимало дослідників називають цей період «другою окупацією», пише lodzyes.eu.
Наступ радянських військ
Початок січня 1945 року: на вулицях Лодзі в цей час морозно та сніжно, а містяни після всіх пережитих жахіть відчувають, що німецька окупація добігає свого кінця. 12 січня радянська армія розпочала Вісло-Одерську операцію. Її метою був розгром групи армій «А» – однієї з груп армії Німеччини, завершення вигнання нацистів з території Польщі та створення сприятливих умов для завдання удару на Берлін.
Вийти на околиці Лодзі Червона армія планувала десь 26 січня. Однак просування військ відбувалося значно швидше, оскільки гітлерівці не чинили сильного спротиву. За день червоноармійці долали по 40, а іноді й 70 кілометрів. 16 січня війська Радянського Союзу були вже на околицях Лодзі, поблизу Згежа та Радогощі. Того ж дня у небі над Лодзю з’явилися радянські літаки – бомби падали на місця дислокації німців, зокрема, в районі залізничної станції Фабрична.
Радянська армія мала на меті обійти місто з півночі та заходу, щоб запобігти боям в центрі міста, уникнути великих втрат та руйнування міської інфраструктури.
Передчуваючи неминучий прихід Червоної армії, цивільні німці, які встигли обжитися в квартирах поляків та євреїв, почали поспішно збирати речі та тікати з міста. А військові вивозили обладнання з заводів та мінували головні промислові об’єкти міста.
Трагедія у в’язниці в Радогощі
Перед відступом поплічники Гітлера скоїли страшний воєнний злочин в Радогощі (один із районів Лодзі). У ніч з 17 на 18 січня 1945 року нацисти розстріляли та спалили живцем близько 1500 осіб, ув’язнених тут.
У в’язниці в приміщенні колишньої фабрики Самуеля Аббе окупанти переважно утримували чоловіків польської національності. Сюди потрапляли за порушення встановлених нацистами законів, тут також утримували політв’язнів. Серед ув’язнених були і радянські військовополонені. Всього за час німецької окупації через в’язницю в Радогощі пройшло близько 40 тис. осіб.
Різня в Радогощі, як уже згадувалося, розпочалася в ніч на 18 січня. Спочатку нацисти почали розстрілювати ув’язнених, однак, зустрівши опір, вирішили підпалити будівлю та закидати її гранатами. Вижити вдалося лише 30 людям.
Після звільнення Лодзі впродовж кількох тижнів сюди приходили лодзяни та мешканці навколишніх міст, намагаючись знайти та впізнати своїх рідних. Тіла замордованих в Радогощі були поховані наприкінці лютого 1945 року в братських могилах на цвинтарі святого Роха, поблизу Радогощі.
Радянські війська в Лодзі
Війська Радянського Союзу одночасно виконували атаки зі сходу, північного сходу та заходу, через Згеж до Константинува-Лодзького. Згодом бронетанкова група у складі 11-ї бронетанкової бригади та трьох окремих танкових полків під командуванням Матвія Вайнруба вийшли на західну околицю міста й закрили шлях для відступу німцям. Тим часом на праве крило був перекинутий 4-й гвардійський армійський корпус. Було розпочато штурм.
Частини 28-го гвардійського армійського корпусу зайняли Озоркув, Александрув-Лодзький і Радогощ, а група генерала Вайнруба досягла південно-західного краю Лодзі, куди відступали німці. Тут багато німецьких солдатів потрапили в полон.
Лодзь була звільнена від гітлерівської окупації 19 січня 1945 року. Місто одразу повернуло собі звичну назву (під час окупації Лодзь звалася Ліцманштадт).
Мешканці Лодзі раділи звільненню від німецької окупації. У багатьох виникало бажання радісно привітати червоноармійців. Вони не викликали у містян негативу, допоки не почалися пограбування та зґвалтування.
Один із таких випадків пізніше пригадував актор Міхал Шевчик. На момент звільнення Лодзі йому було 11 років. Хлопчик мешкав з батьками в Руді Паб’яніцькій (район у південній частині міста).
Він пригадував, як прибіг крізь снігові замети на крик натовпу. Схвильовані люди розповідали, що росіяни зайшли в помешкання, де мешкала жінка з двома доньками, і нібито почали ґвалтувати їх. За словами актора, хтось, напевно, повідомив про це радянське командування, бо незабаром туди приїхав офіцер. Разом з водієм він увійшов у будинок та через деякий час вийшов з двома солдатами. На очах у мешканців Руди Паб’яніцкої він застрелив підлеглих. Дехто з людей почав кричати, що без суду цього робити не можна. На що радянський офіцер сказав:
«Не кричіть, у нас багато людей».
Лодзь у ролі столиці
На відміну від Варшави, яка була вщент зруйнована, Лодзі пощастило вціліти під час Другої світової війни. Тож, неофіційно, на три роки місто перебрало на себе функції столиці. Цьому сприяв не лише той фактор, що Лодзь зазнала мінімальних руйнацій під час війни, а й низка інших причин.
Зокрема, вдале географічне розташування – місто знаходиться фактично в самому центрі Польщі. Ще однією причиною було славне промислове минуле міста. Також для тодішньої комуністичної влади важливим був той чинник, що багато мешканців Лодзі симпатизували лівим політичним поглядам.
Не останню роль зіграла наявність у місті чималої кількості порожніх квартир, які до війни переважно належали євреям. Тодішні партійні діячі були аж ніяк не проти зайняти спорожнілі житла.
До післявоєнної Лодзі ринули письменники, актори, режисери, художники, журналісти та політичні діячі. Сюди почали переїжджати театри, видавництва та інші різноманітні установи. Впродовж 1945-1948 років у Лодзі працювали головні державні установи Польської Народної Республіки.
Місто почало оговтуватися після потрясінь війни та повертатися до культурного, освітнього та релігійного життя.
Визволення чи нова окупація?
Після звільнення від німецьких загарбників, Лодзь, як і вся Польща, опинилася під радянською владою. Чимало істориків називають цей період другою окупацією, зазначаючи, що він не приніс мешканцям міста і всієї країни довгоочікуваної волі. На території сучасної Польщі було утворено Польську Народну Республіку підпорядковану Радянському Союзу. А панівною політичною силою з 1948 по 1989 роки була Польська об’єднана робітнича партія, яка сповідувала комуністичні ідеї. Нова влада створила репресивні органи, переслідувала опозицію, пильно слідкувала за усіма сферами життя та піддавала суспільство пропаганді.
Розмірковуючи про 19 січня 1945 року, історикиня Йоанна Желязко зазначала, що цей день можна лише назвати датою звільнення від німецької окупації, але аж ніяк не датою отримання свободи.
«Це була не така окупація, як під час війни, хоча її елементи були. Через територію Польщі тут просувалися і розташовувалися радянські війська, які мали велику свободу дій, і ці солдати часто поводилися так, ніби вони були на завойованих територіях… Цю дату можна назвати визволенням від німецької окупації, тому що, безсумнівно, у Лодзі та регіоні січень 1945 року є часом закінчення боїв з німцями. Визволення має принести свободу не лише від бойових дій, але й свободу вираження поглядів та організації держави, а ця подія нічого подібного нам не дала», – розповідала історикиня.