Лодзька битва, або ж Лодзька операція (листопад 1914 року) вважається однією з найбільших битв на Східному фронті в Першій світовій війні. Битва відбувалася між військами Російської імперії з однієї сторони та об’єднаними військами Німецької і Австро-Угорської імперій з іншої. Поляки були у складі і російської, і німецької армій. Загалом у битві взяли участь понад 600 тис. осіб, близько 200 тис. з них загинули.
Історики називають Лодзьку битву найбільш маневреним боєм Першої світової війни. Це була операція глибоких обходів, оточень, а також зустрічних боїв. Про те, чим закінчилася масштабна баталія поблизу міста Лодзь – читайте на сайті lodzyes.eu.
Дещо про Першу світову війну
Перша світова війна тривала понад чотири роки, у ній взяли участь 38 держав із населенням 1,5 мільярда осіб. Спусковим гачком конфлікту світового рівня стало вбивство сербським студентом Гаврилом Принципом ерцгерцога, наступника престолу Австро-Угорської монархії Франца Фердинанда 28 червня 1914 року. А відлік війни розпочався 28 липня 1914 року, коли Австро-Угорщина оголосила війну Сербії – союзниці Російської імперії.
Наступного дня Російська імперія оголосила мобілізацію, а 1 серпня Німеччина – союзниця Австро-Угорщини оголосила війну Росії, що і перетворило конфлікт на глобальне протистояння. Головними сторонами у зіткненні стали військово-політичні блоки Антанти (Великобританії, Франції, Російської імперії та пізніше США) та Четверного Союзу (Німеччини, Австро-Угорщини, Османської імперії та Болгарії). Війна завершилася поразкою останніх.
Варто зазначити, що напередодні Першої світової війни промислове густонаселене місто Лодзь входило до складу Королівства Польського, яке у свою чергу знаходилося під контролем Російської імперії.
Війна на польських землях
Східноєвропейський театр воєнних дій Першої світової війни охоплював колосальну територію на сході Європейського континенту й простягався від Балтійського до Чорного морів між Російською імперією та Румунським королівством з одного боку й Центральними державами – з іншого.
На першій стадії збройного протистояння Російська імперія, скориставшись тим, що левова частка армії імперської Німеччини зосередилася на Західному фронті, здійснила спробу вторгнутися до Східної Пруссії. Проте наступ царської армії був зупинений німцями 26-31 серпня 1914 року під Танненбергом. В результаті чого росіяни були вибиті зі Східної Пруссії.
Тим часом на південній ділянці фронту росіянам вдалося досягти успіху – австро-угорська армія не змогла протистояти наступу російських військ на Галичині та відступила за карпатські перевали.
Цей успіх Російської імперії передвіщав подальші бої на польських землях. На підмогу австро-угорським військам прийшли німецькі військові частини. 28 вересня 1914 року німецько-австрійські війська почали так звану Варшавсько-Демблінську (Івангородську) операцію. Спочатку вони демонстрували успіх, однак в результаті російського контрудару німецький наступ в Королівстві Польському втратив свою силу. Царським військам вдалося знову захопити місто Лодзь та відкинути об’єднану німецько-австрійську армію.
Плани та сили сторін
Подальшими планами росіян було загарбання Сілезії, Моравії, а потім Відня та Берліну. Російська Ставка почала готуватися до наступу, аби втілити дані задуми.
Натомість німецько-австрійські війська мали на меті зупинити російський наступ та відбити Лодзь, яка була важливим транспортним вузлом та останнім великим містом перед західним кордоном Російської імперії.
А тому тодішній командувач німецькими військами на Східному фронті генерал Пауль фон Гінденбург вирішив діяти на випередження російському наступу, не чекаючи підтримки із Західного фронту. Тим більше німецькому командуванню вдалося розшифрувати наступальні плани ворога, передані за допомогою радіокодів.
Якими ж були сили сторін напередодні Лодзької операції? Загальна чисельність німецької та австро-угорської армій становила майже 400 тис. воїнів. До складу німецьких військ входила 9-та армія (155 тис. солдатів, 450 важких кулеметів, 960 гармат) під командуванням генерала Августа Макензена, корпус «Позен» (78 тис. солдатів, 50 кулеметів, 95 гармат) та ще один корпус «Бреслау» (22 тис. солдатів, 50 великокаліберних кулеметів, 170 гармат).
До складу австро-угорської армії входила 2-га армія (124 тис. воїнів і 480 гармат) та корпус «Торн» (21 тис. вояк, 50 важких кулеметів та 95 гармат).
Що ж до сил Російської імперії, то вони складалися з 1-ї армії (123 тис. вояків, 200 важких кулеметів, 440 гармат; командувач генерал Пауль фон Ренненкампф), 2-ї армії (158,8 тис. чол. солдатів, 350 важких кулеметів, 450 гармат, командувач – генерал Сергій Шейдеман), 5-та армія (85 тис. вояків, 190 важких кулеметів, 320 гармат, командувач – генерал Павло Плеве). Усі армії входили до складу Північно-Західного фронту під командуванням генерала Миколи Рузського.
У лавах і німецької, і російської армії було багато поляків. Зокрема, 23 тис. польських вояків служили в німецькому корпусі «Позен».
Бої на околицях Лодзі
29 жовтня (11 листопада) ударна група 9-ї німецької армії перейшла в наступ, завдаючи удару з Кутно та Ленчиці. Згодом були атаковані Лович і Скерневіце для того, аби відрізати російські війська. Проте в ході боїв в районі в Влоцлавське і Кутно німцям не вдалося розбити два флангових російські корпуси.
31 жовтня (13 листопада) командувач 2-ю армією перекинув свій корпус на північ і організував оборону на відстані від Лодзі. 2 (15) листопада командувач Північно-Західним фронтом Рузський почав перегруповування 2-ї та 5-ї армії на цей же напрямок.
У свою чергу командувач 9-ї німецької армії Макензен для захоплення Лодзі зі сходу і півня направив ударну групу генерала Рейнхарда Шеффера, яка ціною великих втрат 5-6 (18-19) листопада зуміла обійти правий фланг 2-ї армії і вийти їй в тил. Однак під Бжезінами ударна група Шеффера потрапила в оточення, з якого вийшла з великими втратами.
За допомогою маневрених операцій німці намагалися розбити російську армію. До 9 (22) листопада їм вдалося оточити Лодзь з півночі, заходу та сходу, однак для того, аби замкнути кільце їм не вистачило сил. Провалився і план Російської імперії – здійснити вторгнення вглиб Німеччини. Замість наступальних дій, царській армії довелося оборонятися.
Незабаром бої перемістилися на околиці Лодзі. Жителі міста чули гарматну канонаду, чимало будівель стали госпіталями для поранених військових, кількість яких з обох сторін оцінювалася в 35 тис. осіб.
Згодом німцям вдалося захопити Бжезіни та Колюшки, а потім дійшли до району Пйотркува, втім заволодіти Скерневіце і Паб’яніце вони не змогли. У районі Александрува, Згежа та Стрикува точилися позиційні бої. Жодна зі сторін не могла здобути вирішальної перемоги та завдати своєму супернику поразки.
Важливим та вирішальним епізодом Лодзької операції стала битва біля Старої Ґадки, яка в німецькій історіографії описується, як битва під Бжезінами. Всупереч наказу відступати, який дав командувач німецьких військ під Старою Ґадкою Шеффер, генерал 3-ї гвардійської дивізії Карл Ліцман атакував армію Російської імперії, прорвався крізь ворожі лінії та захопив Бжезіни. За це його прозвали Левом із Бжезін.
До слова, саме на честь Карла Ліцмана у квітні 1940 року нацисти перейменували Лодзь в Ліцманштадт.
Захоплення міста німцями, втрати та поховання загиблих
Лодзька битва закінчилася 24 листопада (6 грудня) 1914 року взяттям німцями міста Лодзь. Історики називають цю баталію найбільш маневреною операцією Першої світової війни. Під час цієї битви армією Російської імперії вперше були застосовані бронемашини. А війська Німеччини застосовували проти противника бойовий газ.
Загалом в боях під Лодзю загинуло 200 тис. осіб, серед них було й чимало поляків. Загиблі у Лодзькій операції були поховані на 170 військових кладовищах, розкиданих навколо Лодзі.
Одним із найвідоміших є цвинтар біля Старої Ґадки – тут знаходяться братські могили солдат Російської імперії та Німеччини.
Щороку у річницю Лодзької операції тут здійснюється церемонія покладання квітів та запалення свічок на могилах вояк, які загинули на полях бою.