У сучасному світі дуже складно уявити ситуацію, коли жінка практично позбавлена прав на будь-які звичні для нас речі. Ще складніше уявити, що ще не так давно жінки не могли брати участі у політичному житті держави, впливати на вибір влади, а отже, не бути повноцінними громадянами своєї країни, пише сайт lodzyes.eu.
Поява феміністичних ідей і початок боротьби за рівні права обох статей ознаменували початок, без перебільшення, нової епохи у цивілізованому світі.
Про те, як жінки Лодзі отримали право на вибори, чим це супроводжувалося та інші цікаві факти з історії виборчого права для жінок – читайте у матеріалі нижче.
Початок емансипаційного руху на теренах Польщі, або з чого все стартувало
Емансипація на теренах Польщі, і в Лодзі в тому числі, почала розвиватися порівняно рано – з середини дев’ятнадцятого століття. Однак це були доволі слабкі спроби польських жінок заявити про свої права, про якісь суттєві реальні дії ще не йшлося. Набрав оборотів емансипаційний рух тільки на початку наступного століття – тоді, коли жінки у різних куточках планети почали вимагати від світу рівності у правах.
Однак у лодзянок та всіх інших полячок було особливе, доволі специфічне, становище. На ситуацію з жіночими правами на теренах Польщі впливало те, що впродовж тривалих років країна перебувала у складному геополітичному становищі. Фактично, польські активістки були розділені на різні частини, кожна з яких підпорядковувалася різному законодавству, мала різну (десь більшу, десь меншу) політичну свободу тощо.
Розділення країни і складність геополітичної ситуації впливали не тільки на умови діяльності активістів та активісток. Такі умови диктували різні підходи та стратегії боротьби, методи заявлень про свої права, а також різний рівень безпеки при цьому.
Труднощі боротьби для лодзянок, або чому все могло обернутися крахом
На шляху до здобуття рівних прав на виборах та участі в політичному житті країни у лодзянок було чимало труднощів. Прихильники старого, звичного для всіх, устрою, та, переважно чоловіки (нехай читач не сприймає твердження як прояв сексизму – такими були тогочасні реалії), не були в захваті від того, що жінки вирішили заявити про себе. Вони взялися звинувачувати та придушувати будь-які прояви емансипації в Лодзі та інших великих містах.
Чи не найголовнішим звинуваченням проти руху жінок, яке лунало звідусіль, було те, що це “не на часі”. Активістів та активісток переконували в тому, що їхня боротьба зараз неактуальна, адже головною залишається битва за відродження держави, відстоювання незалежності. І надзвичайно важко жінкам того часу було пояснити, чому рівні права та справедливість – це одна із запорук здобуття державності та створення прогресивної, міцної та квітучої Польщі, про яку однаково мріяли всі.
Однак такі суспільні “закиди” не могли зупинити найбільших активісток на шляху до здобуття рівних прав. Польські феміністки, незважаючи на те, до якої частини розділеної країни вони належали, не лише не забували про боротьбу за незалежність країни, а й були активними учасницями руху за неї. Особливо це було помітно у нелегкі для країни часи – під час поділів, у період кровопролитної Першої світової війни, а також під час перших років становлення незалежної держави.
Відомі жінки з Лодзі, які активно відстоювали рівні права
У Лодзі та воєводстві діяло чимало борчинь за рівні права. Згадаймо декілька імен з історії.
Зофія Прауссова
Активною борчинею за рівні права жінок була Зофія Прауссова – уродженка селища Будзов у межах сучасного Лодзького воєводства, політична та громадська діячка, учасниця боротьби за незалежність Польщі, прихильниця діяльності Юзефа Пілсудського.
Жінка зосередила свою діяльність у сфері трудового регулювання, була діячкою парламентського комітету з праці та соціального захисту, брала участь у створенні трудового законодавства, де особливу увагу приділяла питанням жіночої та молодіжної праці.
Зофія Прауссова організувала Центральний жіночий відділ ПСП (Польської Соціалістичної Партії), очолювала його впродовж кількох років. Провадила і активну просвітницьку діяльність – була редакторкою журналу “Głos Kobiet“ (друкований орган ПСП, адресований жінкам-трудівницям та спрямований на пожвавлення їхньої соціально-політичної активізації).
“Głos Kobiet“ активно заохочував людей брати участь у виборах, зокрема, голосувати за соціалістів у міській раді.
Романна Пачук
Ще одна жінка, яка відстоювала рівні права і була родом з Лодзького воєводства (народилася у селі Колюшки) – Романна Пачук. Романна Пачук була відомою польською діячкою та активісткою жіночого руху. Вважається, що саме вона сприяла наданню жінкам права голосу у 1918-му році.
Романна Пачук здобула чудову освіту – навчалася у Львівському університеті, слухала лекції у Сорбонні, закінчила Варшавський університет та здобула докторський ступінь у Ягеллонському університеті. Отриманий досвід та знання допомогли сформувати її світогляд та ставлення до світових порядків, і до законодавства на своїй рідній землі у тому числі.
Була учасницею шкільного страйку 1905-му році, згодом стала співробітницею та членкинею правління Товариства рівності польських жінок. Активно поширювала інформацію про перелік університетів, де могли здобувати освіту жінки, аби популяризувати освіту серед жінок.
Романна Пачук активно сприяла поширенню освіти серед жінок. Вона показувала важливість знань на власному досвіді – зокрема, була вчителькою та директоркою жіночої гімназії в Лодзі.
Теодора Мечковська
Згадуючи про зародження емансипаційного руху в Лодзі та на теренах воєводства, варто також вказати ім’я Теодори Мечковської. Уродженка Ловіча увійшла в історію польського фемінізму як активна борчиня за права жінок.
Була учасницею Гуртка жіночої праці, членкинею викладацької секції Гуртка жінок Корони та Литви – таємної жіночої політично-просвітницької організації, яка діяла впродовж 1886-1906-х років.
Теодора Мечковська зосередила свою діяльність, здебільшого, на поширенні просвітницьких ідей серед жінок. З юних років вона прагнула підвищити статус та роль жінки у польському суспільстві – свої погляди та переконання вона викладала у своїх публіцистичних та науково-популярних працях, які вийшли згодом друком. Також чимало своїх ідей вона публікувала у періодичних виданнях.
Довгоочікуване право голосу: як це відбулося?
Боротьба жінок з різних куточків країни за свої права таки дала свої плоди. У листопаді 1918-го року організатори Варшавського конгресу жінок вирушили до Юзефа Пілсудського з делегацією Центрального комітету політичної рівності польських жінок.
Тоді ж губернатору передали декларацію, в якій йшлося про політичну рівність жінок. Зрештою, 28-го листопада 1918-го року Юзеф Пілсудський підписав указ. Цей указ надавав право голосу кожному громадянину країни, незалежно від того, до якої статі належить людина.
На цьому боротьба за рівність не завершилася. Попри указ Пілсудського, у владних колах сумнівалися, чи зможуть жінки ефективно працювати та обіймати державні посади на таких же умовах, що й чоловіки. На жінок у різних куточках країни чекало ще немало випробувань, щоб довести свої права та рівність.