До початку Другої світової війни в Лодзі проживало близько 600 тис. осіб. Це було друге після Варшави місто в Європі за чисельністю єврейського населення. Деяким євреям дивом вдалося покинути Лодзь відразу після нападу гітлерівської Німеччини на Польщу, однак для більшості з тих, які залишилися у місті, настали страшні часи. На початку 1940 року в найбідніших кварталах Лодзі було створене одне із найбільших гетто на мапі Європи. У 1942 році гетто було перетворене в табір рабської праці на забезпечення потреб Третього Рейху.
Лодзьке гетто проіснувало майже до кінця німецької окупації Польщі та було ліквідоване у серпні 1944 року. Через жахливі умови гетто пройшли понад 200 тис. осіб. Лише невеликій частині з них пощастило вижити, пише lodzyes.eu.
Дещо про Голокост
У роки Другої світової війни геноцид, влаштований нацистською Німеччиною, призвів до знищення третини всіх євреїв у світі. Геноцид євреїв був задуманий та спланований нацистським режимом на чолі з диктатором Адольфом Гітлером. В основі Голокосту лежав антисемітизм – ненависть, або упереджене ставлення до євреї. Антисемітизм був одним із основних принципів нацистської ідеології.
Нацисти також звинувачували євреїв у соціальних, економічних, політичних та культурних проблемах Німеччини, а також у поразці в Першій світовій війні.
«Остаточне вирішення єврейського питання» – так поплічники Гітлера називали план фізичного знищення єврейського населення Європи.
На землях окупованої Польщі нацисти створили низку гетто, тимчасових концентраційних таборів, таборів примусової праці та таборів смерті. Одним із найбільших концентраційних таборів на теренах Польщі був Аушвіц, поблизу міста Освенцім. А найбільшим гетто, задуманим, як проміжний концентраційний табір вважалося Варшавське. Слідом за ним йшло Лодзьке – друге за величиною гетто в країні. Мова про нього піде далі.
Створення Лодзького гетто
Вранці 9 вересня 1939 року німецькі окупаційні війська тріумфально увійшли до Лодзі. Їм вдалося захопити місто трохи більше, аніж за тиждень після початку вторгнення в Польщу.
З перших днів окупації нацисти заходилися встановлювати у місті свої правила та владу. Згодом, у квітні 1940 року окупована Лодзь була перейменована в Ліцманштадт на честь німецького генерала часів Першої світової війни – Кароля Ліцмана.
Фактично з перших днів окупації міста єврейське населення почало піддаватися переслідуванням з боку нацистів. Час від часу з’являлися заборони та накази, які стосувалися свободи пересування євреїв.
У грудні 1939 року окупаційна влада заговорила про необхідність ізоляції єврейської громади в окремому районі міста. Зокрема, в таємному циркулярі тодішнього керівника Лодзької області, якого вважають одним із творців Лодзького гетто, Фрідріха Убельора йшлося про те, що «потрібно створити закритий і суворо ізольований єврейський квартал». Даний циркуляр був датований 10 грудня 1939 року.
На основі цього документу тодішній очільник поліції у Лодзі Йоганнес Шеффер видав наказ про створення у місті окремого житлового району для євреїв. Наказ був опублікований в газеті «Lodscher Zeitung» 8 лютого 1940 року – від цієї дати ведеться відлік існування Лодзького гетто.
Одне з найбільших єврейських гетто на теренах Європи було створене в районі Старого міста та Балут, тобто, в найбідніших кварталах Лодзі. Гетто займало площу менше 4,13 квадратних кілометрів. 30 квітня 1940 року нацисти повністю ізолювали гетто від решти міста, обгородивши його колючим дротом.
Першими бранцями гетто стали євреї, які населяли Лодзь на момент нападу гітлерівської Німеччини, а це 140 тис. осіб. Восени 1941 року сюди було привезено ще 20 тис. євреїв, а пізніше ще 17 тис. осіб. Переважно це були євреї з навколишніх міст. У другій половині 1942 року в Лодзьке (Ліцманштадтське) гетто німці запроторили ще 20 тис. євреїв із Західної Європи. Загалом, за роки існування гетто через нього пройшли понад 200 тис. осіб.
Керівником Управи гетто (Gettoverwaltung) німці призначили Ганса Бібоу.
Юденрат під керівництвом Хаїма Румковського
За прикладом інших гетто в Лодзькому з дозволу німецької окупаційної адміністрації було створено юденрат – єврейський адміністративний орган самоврядування. Фактично юденрат відповідав за все, що відбувалося всередині гетто.
Головою старійшин юденрату Лодзького воєводства був призначений Хаїм Румковський – постать, яка не має однозначної оцінки серед дослідників Голокосту. Частина істориків вважає Румковського колабораціоністом. Йому приписують співвідповідальність за перетворення гетто на трудовий табір, а також допомогу нацистам в організації транспортування бранців гетто до табору смерті в Хелмно.
Інші ж дослідники, які адвокатують Румковського, вважають, що він проводив єдино правильну політику виживання, яка полягала в перетворенні гетто в трудовий табір. Будучи головою старійшин юденрату, Румковський дотримувався принципу «Наш єдиний шлях (вихід) – це робота».
На думку деяких істориків, саме через те, що Лодзьке гетто було перетворене на величезний трудовий табір, воно проіснувало аж до серпня 1944 року, на відміну від інших гетто, які були знищені значно раніше. Проте це не врятувало тисячі євреїв від смерті.
Табір для ромів та концтабір для дітей
Варто зазначити, що в межах Лодзького гетто був створений табір для представників ромської національності, а також концентраційний табір для дітей-поляків. Перший проіснував всього три місяці – з листопада 1941 по січень 1942 року. Табір для ромів був ізольований від решти будівель гетто подвійною колючою огорожею. Сюди нацисти привезли понад 5 тис. ромів. Їм довелося жити у жахливих умовах тісноти та антисанітарії.
На початку січня 1942 року після спалаху тифу в таборі німецькі окупанти взялися за ліквідацію цього гетто в гетто. Усі бранці табору були перевезені та знищені в Хелмно.
Концтабір для дітей також знаходився на території Лодзького гетто. Офіційною датою створення дитячого концтабору вважається 1 грудня 1942 року. У табір нацисти запроторювали дітей, які були за національністю поляками. Серед в’язнів були діти, чиї батьки були учасниками Руху Опору, сюди потрапляли також діти-сироти, підлітки, які займалися жебракуванням, діти з вадами розвитку та інші. Їх змушували виконувати тяжку фізичну працю.
Дитячий концтабір в межах Лодзького гетто проіснував до 18 січня 1845 року.
Акція «Велика Шпера» та перетворення гетто на великий трудовий табір
Одним із найтрагічніших епізодів існування Лодзького гетто стала «Велика Шпера». Це була акція з депортації до табору смерті усіх, хто не міг працювати на благо окупаційного режиму – дітей віком до 10 років, людей похилого віку, хворих та немічних. Під час «Великої Шпери», яка відбулася з 5 по 12 вересня 1942 року, до табору смерті в Хелмно над Нерем було депортовано понад 15 тис. осіб. Під час акції кілька сотень євреїв було розстріляно в гетто, переважно це були батьки, які не хотіли віддавати своїх дітей на смерть.
Після завершення акції «Велика Шпера» гетто було перетворено на величезний трудовий табір. Нацистська Німеччина мала потребу в безкоштовній робочій силі, тож, бранців гетто змушували шити для німецької армії форму, шапки, взуття та рюкзаки. Євреї також шили білизну та дитячі іграшки та навіть виготовляли меблі. Готову продукцію німці вилучали.
До слова, в Лодзькому гетто діяла внутрішня грошова система, запроваджена Румковським за згодою німців. Монети та банкноти євреї називали «румками» (походить від прізвища Хаїма Румковського). Проте за межами гетто ці гроші були недійсними.
Варто зазначити, що умови праці та проживання у гетто були жахливими. Загалом від виснаження, хвороб та голоду в гетто загинули понад 45 тис. осіб. Всі вони були поховані на єврейському кладовищі.
Ліквідація гетто у Лодзі
Лодзьке (Ліцманштадтське) гетто стало найдовше існуючим єврейським гетто на території Польщі. Це пояснюється лиш тим, що окупаційна влада отримувала економічну користь від примусової безкоштовної праці євреїв.
Проте вже в червні 1944 року розпочалася ліквідація Лодзького гетто. 23 червня 1944 року відбулася перша депортація євреїв Лодзького гетто до табору смерті Аушвіц-Біркенау. 28 серпня туди ж було депортовано і очільника юденрату Хаїма Румковського разом з родиною. Відомо, що вони загинули в газовій камері.
Частину бранців нацисти відправили до табору смерті у Хелмно та на примусові роботи до Німеччини. Останній потяг з приреченими на смерть євреями вирушив з Лодзі до концтабору Аушвіц 29 серпня 1944 року.
З понад 200 тис. євреїв, які пройшли через Лодзьке гетто, вижити вдалося 5-12 тис. (точні цифри невідомі).
У 2004 році польська громадська активістка Галина Ельчевська – одна із тих, кому пощастило вижити в Лодзькому гетто, запропонувала створити у Лодзі «Парк вцілілих». Її ідея полягала в тому, аби кожен, хто пройшов Лодзьке гетто і зумів вижити, посадив тут дерево.
Офіційне відкриття «Парку вцілілих» відбулося 30 серпня 2004 року до 60-х роковин ліквідації Лодзького гетто. Першою тут посадила дерево Галина Ельчевська. Загалом у парку налічувалося 600 «дерев пам’яті». Всі вони були особисто висаджені тими, кому пощастило вижити у справжнісінькому пеклі на землі – Лодзькому гетто.