Друга світова війна принесла чимало горя багатьом європейським країнам. Цей період назавжди змінив багато великих міст, в тому числі, польських, і зруйнував життя сотень тисяч невинних людей. Окупаційна німецька влада встановлювала нові правила, диктувала пропагандистські наративи та силоміць змінювала повсякденне життя мешканців Лодзі, розповідає сайт lodzyes.eu.
Як жило місто під час німецької окупації, як функціонували лодзькі установи та як нацисти контролювали практично всі сфери життєдіяльності містян – читайте у матеріалі нижче.
Лодзь зникла з мапи світу
У квітні 1940-го року місто Лодзь практично зникло з усіх мап світу. Натомість з’явилася нова назва – Litzmannstadt, на честь німецького генерала Кароля Ліцмана, героя битви за місто у ході Першої світової війни.
З початком окупації місто Лодзь, розташоване у західній частині Республіки Польща, було включено до кордонів Третього Рейху. Місто перетворилося у столицю так званої Лодзької області (Rejencja łódzka) – окремої німецької адміністративної одиниці, створеної у лютому 1941-го року.
Згідно з задумом, Лодзь мала стати частиною Вартеланду (Wartheland) і перетворитися у зразкову німецьку провінцію. Тут мала панувати ідеологія нацизму, культура та звичаї.
Це були одні з ключових змін, що чекали на місто з початком окупації. Сама Лодзь була розділена на чотири адміністративні райони, а в її передмісті було створено ще сім окремих районів. Разом з тим, нові назви отримали міські вулички, одну з найголовніших у цей час було перейменовано на честь Адольфа Гітлера.
Змінилися і традиційні атрибути. Німецька влада прагнула позбавити мешканців Лодзі національної свідомості, самобутності, викорінити будь-які ідеї протистояння. Так, було змінено один з головних символів міста – герб. З золотого човна у червоному полі герб перетворився у золоту свастику на темно-синьому фоні.
Без права на свідомість
Слідом за адміністративними змінами та перейменуванням ключових міських об’єктів на лодзян чекали численні переслідування, диктатура та масові репресії. Чи не найбільше переслідувань зазнала саме польська еліта.
Одна з найбільших акцій нацистів, спрямованих проти лодзької еліти, увійшла в історію як “Akcja Inteligencja – Litzmanstadt”. Це кодова назва винищувальної акції, яку провели німці впродовж 1939-1940-х років в районі Лодзі. Вона була спрямована проти активістів єврейських лівих партій, представників інтелігенції та інтелектуальної еліти (науковців, митців), політичних та громадських діячів.
Німецька влада прагнула буквально позбавити лодзян будь-яких прав на свідомість. Акція була спрямована на цілковите винищення цих людей, адже без них, за задумом, було набагато простіше германізувати окупований регіон. Всього, згідно з підрахунками, в межах акції “Akcja Inteligencja – Litzmanstadt”, було вбито близько 1500 політичних, громадських діячів, вчителів, священників, лікарів, письменників, журналістів тощо.
Було складено так звані “заборонені списки”, за якими було спіймано у різних частинах Лодзі та воєводства, відвезено їх до головного управління гестапо, де діяв спрощений суд. Вирок ув’язненим винесли вже буквально через кілька хвилин, а тоді почалися масові розстріли. Так, наприклад, у Лаґєвницькому лісі в межах акції було здійснено перший розстріл сорока вчителів.
Акція проти лодзької інтелігенції “Akcja Inteligencja – Litzmanstad” стала однією з найкривавіших сторінок в історії міста.
Заборона мови на всіх рівнях
Листопад 1939-го року ознаменувався для мешканців Лодзі цілковитою забороною використання польської мови у громадських місцях. Йдеться про зняття всіх вивісок польською мовою, зняття всіх польськомовних маркувань на товарах у магазинах тощо. Лодзяни повинні були пристосовуватися до нових змін та звикати до нової реальності, починаючи з перелічених речей.
Чи не найбільше постраждали від програми германізації регіону діти. У переселенських таборах, створених окупаційною владою, нацисти займалися онімеченням дітей віком, переважно, від 6 до 12 років. Такий концентраційний табір для дітей було створено і в Лодзі. Так німецька влада боролася з польськими дітьми, які начебто “загрожували” німецькій молоді.
Онімечення дітей та дорослих в ході Другої світової війни було елементом свідомої політики окупаційної влади. Польські діти були елементом “другого сорту”, яких нацисти розглядали лише як потенціальних борців за свого диктатора у майбутньому. При цьому, германізували лише тих маленьких поляків, які відповідали німецьким расовим критеріям.
Корінні поляки в Лодзі як ключова робоча сила
Промислове місто Лодзь неабияк приваблювало увагу німецьких нацистів і було важливою частиною їхнього плану з окупації регіону. Місто було важливим з точки зору економіки, тож воно мало стати головним у цьому окрузі.
Вже восени 1939-го року німці запровадили примусову працю для поляків. Спершу вона охоплювала громадян віком від 16 до 60 років, а через деякий час вікові рамки було збільшено – від 14 років до 60. Однак, попри офіційні заяви та правила, відомо, що примушували до праці дітей навіть 12 років.
Саме до Лодзі планувалося переселення німців з окупованих регіонів сучасної України, зокрема, з Волині та Буковини. Самі ж корінні мешканці Лодзі, поляки, мали стати панівною робочою силою на численних заводах та фабриках, які мали продовжувати працювати та забезпечувати економічну стабільність нацистської влади. Звісно ж, контролювали роботу фабрик та заводів самі німці, або ті, хто став співпрацювати з ними.
Було запроваджено загальний розпорядок праці, нормування швейних виробів та накладено заборону на володіння низкою особистих речей. Практично в усіх сферах діяльності, де працювали, здебільшого, поляки, було заборонено польську мову. Каталог обмежень для корінних мешканців міста був дуже великим.
Численні заборони кожного дня
Та навіть перелічених насильницьких змін для німецької влади було мало. Нацисти прагнули пригнічувати поляків, забирати у них звичайні людські права та можливості. Все починалося з буденного.
Відомо, що у 1942-му році лодзьким кравцям заборонили шити одяг для поляків, а шевцям – шкіряне взуття. Полякам було не дозволено купувати у крамницях такі вироби, натомість для них у доступі були лише тканинні вироби з гумовою чи дерев’яною підошвою.
З часом полякам заборонили купувати навіть деякі продукти харчування, такі як пшеничний хліб, тістечка, цукерки тощо. Було заборонено відвідувати деякі парки Лодзі – на входах до них стояли таблиці, які повідомляли, що вхід дозволено лише німцям, так само було і з храмами в місті. А у 1943-му році було накладено заборону на поховання німців та поляків в межах одного кладовища.
Каталог заборон для поляків був дуже великим. У лодзян польської національності забирали радіоприймачі, вилучали книги, колекції марок, не дозволяли їм подорожувати без відповідних погоджень з окупаційною владою. Дітей же, народжених в окупаційний період Другої світової війни, можна було називати лише іменами зі спеціально створеного німцями переліку.
Окупаційний період став нелегким випробуванням для міста, трагічною сторінкою в його історії, яку пам’ятатимуть завжди.