Мало кому відомо, що ще кілька десятків років тому місто Лодзь могло стати столицею Польщі. Потужне індустріальне місто одне з небагатьох з-поміж великих порівняно не зазнало суттєвих руйнувань в ході Другої світової війни, а з економічної точки зору мало чи не найбільший потенціал та перспективи у швидкому відновленні, пише сайт lodzyes.eu.
Як Лодзь мала стати столицею Польщі, чому так мало трапитися та що стало на заваді втіленню таких задумів – читайте у нашому короткому історичному огляді нижче.
Руйнування польської столиці в ході Другої світової війни
Друга світова війна стала нелегким випробуванням для Польщі. Чимало населених пунктів буквально були практично знесеними з мапи Європи, що вже й говорити про значні людські втрати.
Чи не найбільше в ході війни постраждало серце країни – Варшава. Після завершення бойових дій виявилося, що місто буквально лежить у руїнах – його було зруйновано на понад 80%. Понад 40% міста практично не підлягала відбудові взагалі. Район Старого міста було зруйновано на понад 90% (для кращого розуміння читачам – з 260 кам’яниць вціліло лише 6).
Німецькі нацисти хаотично та методично руйнували польську столицю. Місто обстрілювали, накривали килимовими бомбардуваннями, підривали будівлі, а паралельно спеціальні каральні загони переслідували та карали цивільних мешканців. Зрештою, практично все місто було зруйновано фізично та економічно, що перетворило Варшаву у непридатне місто для звання столиці країни.
Ідея з перенесенням столиці у Лодзь
Як ми вже з’ясували вище, Варшава практично була знищеною, а її відбудова здавалася довготривалою та складною справою. Ба, навіть більше того, – багато людей були переконані, що відбудувати колишню столицю так ніколи і не вдасться.
Втомлена війною країна потребувала швидких та ефективних рішень, аби зберегти державність, дотримання законів та порядків. Для цього потрібно було з’ясувати головне – чи здатна Варшава залишатися головним містом країни та виконувати функції столиці.
В таких нелегких умовах і важкості повоєнних часів почали активно ширитися чутки про те, що у Польщі невдовзі з’явиться нова столиця – Лодзь.
Так, місто Лодзь здавалося чи не найкращим рішенням для поляків. Місто пережило Другу світову війну практично неушкодженим, а радикальні прихильники комуністичної влади, яка б мала прийти на зміну попередньому режиму, були налаштовані на те, що стара Варшава була колискою польської буржуазії. Відтак, саме радикали-комуністи були чи не головними прихильниками ідеї про перенесення столиці до Лодзі. На це існувала низка причин, про які – нижче.
Чому Лодзь?
Здавалося б, що правонаступником Варшави мало б бути місто Краків. Однак цю ідею практично одразу відкинули самі ж радикали-комуністи – на їхню думку, комуністичні думки не знайшли б підтримки у Кракові, місті, яке було колискою консервативних та націоналістичних ідей. Думки про це, зокрема, можна прочитати у праці Пшемислава Вайнгертнера “Четверта столиця. Коли Лодзь правила Польщею (1945-1949)”, що вийшла друком у видавництві Лодзького університету у 2019-му році.
Так-от, Краків та Варшава, навіть після відбудови, аж ніяк не підходили під просування комуністичних ідей. Натомість Лодзь видавалася дуже привабливою через робітничий характер та сильну підтримку “лівих”, тому радикальні прихильники комуністичної влади щиро вірили в те, що саме тут їм вдасться просувати свої ідеї.
Ідею з перенесенням столиці у Лодзь вдалося дуже легко просунути у суспільстві. Справа в тому, що на користь цього рішення також служило вигідне географічне розташування міста – воно стояло практично у центрі країни, а після зміщення кордонів у повоєнні роки опинилося буквально у серці Польщі. Крім того, дістатися до Лодзі у повоєнні роки можна було практично без проблем – сприяли цьому збережені комунікаційні лінії. Транспорт безперебійно курсував сюди, як і в довоєнний час.
Існували і інші причини на підтримку ідеї. Вищезгаданий Пшемислав Вайнгертнер у своїй праці стверджував, що Лодзь також була привабливою і з точки зору житлового питання. У повоєнний час у місті було багато збереженого житла та вільних квартир (німці поспішно покидали квартири у центрі, які зайняли з початку окупації).
Лодзь – фактична столиця Польщі у повоєнний час?
Проте з думкою Пшемислава Вайнгернера чимало польських істориків не погоджуються. Існує також твердження про те, що Лодзь була фактичною столицею Польщі у перші повоєнні роки. Про це, зокрема, стверджував дослідник Кшиштоф Лесяковський.
На підтвердження цієї думки існує кілька аргументів. Передусім, те, що у перші повоєнні роки саме у Лодзі діяли центральні державні установи. Та й біженці, які активно прибували до міста у пошуках притулку, бодай тимчасового, зумовлювали розвиток державних органів саме тут.
Крім того, надзвичайно важливу роль відіграла культурна роль Лодзі. Після війни саме в це місто (не без участі “червоної” пропаганди, звісно) приїжджала масово польська інтелігенція – діячі мистецтва, науки та освіти.
В зруйнованій Варшаві більше не мали змоги працювати видавництва, театри чи редакції. Тож у Лодзь приїжджали письменники, художники та кінематографісти, а також журналісти та політичні діячі. Так, наприклад, до міста приїхав Театр Війська Польського разом зі своєю кіностудією, тут відкрилося перше повоєнне кіноательє, почала свою роботу Академія образотворчих мистецтв тощо.
Фактично, всі ці та інші сфери діяльності, які поступово знайшли своє місце у Лодзі, перетворили місто у центр країни та його політичне, культурне та економічне серце.
Чому Лодзі так і не судилося стати польською столицею, або як Йосип Сталін вирішував долю країни
Амбітні плани радикальних прихильників комуністичної влади знайшли відгук як в політичних колах, так і серед цивільних. Мешканці Лодзі подекуди навіть вірили у промислове відродження міста, палко обіцяне комуністами, які швидко наповнили Лодзь потрібними гаслами. Лодзяни, здавалося, були задоволені таким перебігом подій, адже у місті деякий час майоріли червоні прапори, проводилися паради на честь партійної влади, а Червона армія не викликала жодних негативних асоціацій. Щоправда, це було доти, доки не почастішали випадки пограбувань, переслідувань та навіть зґвалтувань зі сторони червоноармійців.
Після цього у місті почало зростати незадоволення і з’явилися противники ідей комунізму. Відбувалися перші демонстрації. Радикальні комуністи, зрештою, дійшли висновку, що їхній задум так і не вдасться втілити у реальність, а перенесення столиці до Лодзі тільки виявить їхню слабкість та страхи.
Остаточне рішення у цьому питанні поставив – хто б міг подумати? – сам “червоний цар” Йосип Сталін. Він заявив польській делегації на чолі з Болеславом Берутом про те, що потрібно відбудовувати Варшаву.
Так, було створено Управління реконструкції столиці і прийнято перші важливі рішення стосовно відбудови Варшави. Почалася відбудова столиці, і біженці почали повертатися до рідного міста, а разом з ними і державні інституції, які мріяли про відродження свого символа.
Так Лодзь і не змогла стати столицею Польщі. Єдине, що залишалося, це підтримувати здобутий раніше статус та плекати здобутки місцевих.